Кожен хоче жити у своїй хаті. Гордитися своїм родом, іменем. Це дає відчуття повноти життя і гордості того, що ти людина. Ніхто ніколи не дарує волю, її потрібно виборювати. У різний час ця боротьба може набувати різних форм, але вона завжди присутня.
Світові держави кожного дня борються за свій престиж і розвиток. Чому країна у самому центрі Європи постійно здає свої позиції на світовій та внутрішній арені? Мене б не турбувало це, якщо б це не була моя рідна країна.
У нас є велична історія. Ми панували тут коли наші сусіди, ще навіть «лаптєм щи нє хлєбали». Ми постійно боролися із ворогами з усіх сторін – півночі, заходу, півдня, сходу. У нас була Держава. Одного разу «великий діяч» прийняв рішення, завдяки котрому нас без зброї полонили на 350 років. Про нього все сказав у чотирьох рядках Т.Г.Шевченко ще у 1845 році.
І от зараз, 21 століття. Ми «незалежні» уже 20 років. А що з того? Не шануємо ні історії, ні мови, нічого свого. Лише шукаємо кому «підлизати» тут, чи закордоном… Мабуть, це є об’єктивна реальність на сьогодні, завдяки котрій можна вижити. Залишається лише надія, що ми зможемо виховати своїх дітей так, щоб вони дійсно здобули НЕЗАЛЕЖНУ УКРАЇНУ.
