Ви чули як злітає
Ту-154? Ні на одному концерті нутрощі так не вібрують, як від гулу його двигунів. Рев турбін цього літака – мої перші враження від «Борисполя».  

Потрапив я у аеропорт зовсім випадково. Ще один мій друг подався на заробітки у далекі краї. Цього разу доля усміхнулася Стахові. «Зелена карта» дала зелену дорогу до штатів. Я на той час тільки-но звільнився з роботи, і шарабанився вдихаючи повітря грудьми вільної людини.  У вечері ми розпили зі Стахом літру спирту (він до того працював сторожем на спиртзаводі), щоб в Америці все було добре. Зранку поїхали шукати «Бориспіль».

Провівши друга на реєстрацію, я вирішив прогулятися по аеропорту. Хто зна, коли ще така можливість буде. Все нове мене зажди манило.  Трошки відійти від терміналу, і людей не багато, а тут ще лапатий сніг на деревах, як не дивно, свіже повітря, наче окраїна, н а котрій я жив у дитинстві. Поряд літаки… коли малим їздив у село, то завжди проїжджав повз військовий аеродром, котрий закривали високі тополі. Гуляв наче у дитинстві, згадував хату. Промайнула думка, що мені було добре тут працювати. «Трудовыебудни» згладжувались би прогулянками.

Через кілька місяців пошуку роботи, я вже від фонаря відправив резюме на одну з позицій. Дивуванню не було меж, коли мене запросили на співбесіду в аеропорт «Бориспіль». Співбесіду пройшов добре, навіть на англійській мові. Знадобились знання, котрі здобував без задньої думки, лише тому, що мені подобалась англомовна музика. І от, мрії збулися – я працюю в аеропорту.

Робота дійсно була легкою, не зважаючи на всі проблеми, котрі зазвичай зустрічаються у моїй сфері. У порівнянні з минулими місцями це був шик, не зважаючи ні на що. Але «ничто не вечно», і прийшов час прощатись… шукати нове місце. Звільнявся, також шикарно як ніколи. Все таки європейська компанія дуже відрізняється від вітчизняних.  Сподіваюсь, колись рівень культури в Україні досягне Європейського.

Прощаючись з «Борисполем», я згадував нашу першу зустріч, коли я проводжав Стаха, а потім  інших друзів. Тепер є ще одна мрія… одного разу я полечу звідси до штатів, пацани будуть зустрічати мене гурбою, ми згадаємо минуле, і знову разом будемо творити майбутнє. Можливо, новий аеропорт також надихне мене.